Чистые улицы города

                                          Гулинская Катерина, Кочурка Анастасия

Украинская художница делится своими секретами

Участница всеукраинской творческой организации – национального союза художников Украины – Екатерина Лемешева организовала выставку собственных картин, которая состоялась 22 ноября в Садах Победы и согласилась ответить на несколько наших вопросов:

— Думали ли вы в детстве, что станете художником? И что подтолкнуло вас им стать?  

— Думала. Мечтала. Это мечта всей моей жизни с самого детства. Сколько себя помню я рисовала, и у меня было только одно желание — стать художником.

— Вы написали большое количество картин, есть ли у вас любимая картина? И если да, то какая?

— Я не могу назвать любимую. Они все для меня что-то означают, ведь каждую работу я проношу через себя. Что-то хочу показать, или что-то чувствую и выливаю это в свои картины. Они все для меня личные, как дети, но самая близкая картина называется «Прощайте».

— Вы были участницей множества городских, всеукраинских и международных выставок. Какая из них запомнилась вам больше всего?

— Первая. Я поучаствовала в своей первой всеукраинской выставке в 10 классе. Для меня это было очень большим событием. Вообще, когда я была маленькая и сидела в школе на уроках рисования, я смотрела на работы, которые там висели, для меня это были настоящие картины, и мечтала, что когда-то и у меня будут так висеть картины, как у настоящего художника.  И вот спустя сколько времени в 10 классе я поучаствовала в своей первой выставке. Мне это хорошо запомнилось.

— Что вдохновляет вас на создание картин?

— Прежде всего вдохновляет природа, я люблю бывать на природе, люблю путешествовать. Так же вдохновляют люди, поступки, музыка. Все вдохновляет: просыпаешься утром и видишь прекрасный день, вот уже вдохновляешься и пишешь. А в основном, вдохновляют  знакомства с новыми людьми и хорошее общение.

— Есть ли у вас идеи для будущих картин, или они приходят к вам спонтанно, в момент создания?

— Идеи приходят постоянно: они и снятся, и бывает работаешь, а в голове уже сидит готовая идея, но я в таких случаях сразу записываю название или идею, потому что потом она может улететь и с ней сама композиция.

— Может ли взрослый человек, по-вашему мнению, научится рисовать с нуля?

— Конечно может, было бы желание. Это может быть скрытый талант, что-то помешало в жизни, а потом такой человек понимает, что он хочет рисовать. Но чувство композиции, цвета должно быть врожденным. Человек может этим заниматься как хобби, но если уже отдаваться этому на всю жизнь, то с детства, хотя случаи бывают разные. Но если есть желание, то конечно можно научиться.

— И последний вопрос. Какие советы вы можете дать людям, которые только начали свой творческий путь?

— Прежде всего, любить то, что ты делаешь, быть преданным своему делу и верить в себя, верить в лучшее, только с этой верой ты можешь чего-то достичь.
                                                                              Кочурка Анастасия

Волонтерство - друге дихання соціуму

Як зазначають словники, волонтерство -  це добровільна, безкорисна, суспільно корисна діяльність. Головний принцип волонтерського руху – добровільна допомога.  В Україні волонтерство стало більш поширеним в останні декілька років через трагічні події на Євромайдані, та початком антитерористичної операції на Донбасі.

В Одесі серед багатьох інших набуває популярності молодіжний волонтерський рух «Hub Volunteer Service» - найбільша волонтерська організація на півдні України, яка працює на базі «Impact Hub Odessa». Діяльність цього центру дуже багатогранна, направлена на розвиток соціальних проектів, навчання, спорту, культури та благодійності. Головна задача центру  – розвиток активності молоді.

Співпрацюючи з одеською адміністрацією та багатьма університетами міста «Hub Volunteer Service» допомагаю у реалізації таких відомих проектів, як «Від серцядо серця», «Пчілка» та інші. Одним з масштабних проектів було відновлення Зеленого театру в парку Шевченко.  Непримітне, безлюдне місце в глибині парку за допомогою волонтерів перетворилось на затишний, красивий майданчик, де відбувається багато цікавих заходів.

Цієї осені волонтерам «Impact Hub Odessa» виповнилося два роки. За цей час  до них приєдналося більше тисячі волонтерів, було реалізовано понад двадцяти крупних проектів та понад двохсот заходів.

«Hub Volunteer Service» має п’ять стійких проектів, створених волонтерами центру. А саме:

- БЛОК (Благодійний літературний одеський конкурс) – це літературні вечори, головним призом яких є аудіозбірник творів переможця;

- SportZone – це проект, направлений на активізацію здорового образу життя, та організація взаємовідносин між волонтерами та спортивними організаціями міста;

- Meet&Travel – це організація бюджетник подорожей Україною для студентів;

- My pets - це проект допомоги притулку для тварин «Ковчег»;

- Команда допомоги «Добробутік» - це благодійний магазин, увесь прибуток якого віддається до дитячих будинків.

Для студентів одеських університетів діє проект «Impact Hub Ambassadors». Метою цього проекту є покращення якості навчання та мотивація студентів до суспільно-активної діяльності в університеті.

Задаючи собі питання: навіщо бути волонтером, треба пам’ятати, що, це велика можливість для саморозвитку та реалізації себе в різних сферах суспільного життя. 

Як зазначає Анна Бондаренко, засновник волонтерського руху «Impact Hub Odessa»:  «Hub Volunteer Service» - це надто більше, аніж просто організація. Це великий яскравий світ, в який так приємно повертатися та який не бажається покидати. Він надихає та об’єднує, мотивує та підтримує, змушує повірити в себе та силу власних сил. Hub Volunteer Service – це люди, які не бояться кинути виклик усьому світу, люди які вірять в розвиток України, та кожного дня своїми діями доводять, що неможливе можливе.

Стати волонтером «Hub Volunteer Service» дуже легко: треба лише заповнити анкету на сайті та чикати на дзвінок.

Галіна Ольга

               Життя тварин одеського зоопарку в наших руках

          

Одеський зоопарк запрошує усіх охочих людей, котрі люблять тварин і просто небайдужі до проблем навколишнього середовища взяти участь у програмі опікунства.

Швидше за все більшість одеситів побували в неймовірному Одеському зоопарку, але не кожен знає про програму «Стань опікуном». На сьогоднішній день колекція Одеського зоопарку налічує 252 види тварин та експозиція зоопарку володіє рідкісними зникаючими видами, багато з яких занесені в Червону книгу України, в європейську і міжнародну Червоні книги.

Багато тварин та й зоопарк потребує допомоги, через це й виникла така програма у 2012 році, яка триває і досі.

Суть програми полягає в тому, що кожна людина або організація можуть вибрати тварину,  яка йому найбільше сподобалася і стати його опікуном. Для цього потенційний опікун повинен  укласти договір про благодійну допомогу з зоопарком і одноразово сплатити річне (півроку,3 місяці) годування та утримання обраної ним тварини.

У свою чергу опікуни отримують деякі переваги від зоопарку.

·        Одержання сімейного абонемента на відвідування зоопарку на період опікунства.

·        Стати ініціатором проведення тематичних акцій і свят, присвячених опікуваного тварині, де ви станете почесним гостем.

·        Табличка з Вашим ім'ям або логотипом фірми з'явиться на вольєрі, інформація про факт опікунства буде розіслана міським ЗМІ і з'явиться на офіційному сайті зоопарку.

·        Індивідуально для опікуна може бути проведена екскурсія зоопарком уночі.

·        Можна дарити опіку кому завгодно. Приємний нестандартний подарунок дитині, другові, начальнику здивує однозначно.

·        Опікувану тваринку можна брати на руки, фотографуватися з нею, вигадувати ім’я.

·        Розуміння, що саме ви зробили неоціненний внесок у відновлення тваринного світу.

Якщо кожен з нас замислиться над цією проблемою, почне з себе, хоча б трохи допоможе тваринкам, тоді їм стане легше жити.

Усі бажаючі, приєднуйтесь до команди опікунів та відчуйте себе потрібним комусь.

Список видів тварин і вартість опіки для бажаючих взяти участь у програмі

Скунс                                  4224 грн.рік\ 352 грн.місяць

Крокодил                             2815 грн.рік\235 грн.місяць

Зелена мавпа               23994 грн. рік \ 1999 грн.місяць

Білка                                       642 грн.рік \ 54 грн.місяць

Сірий Вовк                     51780 грн.рік \ 4315 грн.місяць

Зебра                             40 109 грн.рік \ 3342 грн.місяць

Амурський тигр       386 993 грн. рік \ 32 249 грн. місяць

Люди та організації, які небайдужі :

1.Християнський гуманітарний університет – бурий ведмідь.

2.Сім’я Коваль – білий павич.

3.1 клас школа №54 – шиншила Фрося.

4.Школа англійської мови Flash – зелена мавпа Курт.

5.Веретенников Юрій – єнот Ліра.

Та багато інших)

Чи бути «Богдану» на Французькому бульварі?

Французький бульвар в місті Одеса здавна хизувався своєю особливою красою. Простягаючись вздовж морського узбережжя, Французькому бульвару вдалося зберегти свій початковий вигляд, що дає нам змогу бачити його таким, яким він був ще на початку двадцятого століття. Вузька дорога, вимащена гранітною брущаткою, по бокам якої на тротуарах розміщені трамвайні колії, широкі пішохідні доріжки та два, а містами і три, ряди дерев, – усі ці особливості роблять Французький бульвар історичною пам’яткою нашого міста. В останні роки, також однією з особливостей цього місця стала повна відсутність маршрутного таксі. Вона була обумовлена небезпекою пасажирів, які, виходячи з маршрутки, потрапляли прямо на трамвайні колії. Розмірковуючи про це, ми не дійшли одностайної думки, та вирішили дізнатись у людей, що вони думають з цього приводу. Ми запропонували їм відповісти на наступне запитання: «Як ви вважаєте, чи потрібні маршрутки на Французькому бульварі?»

Валерія, 19 років, студентка:

«Так, звісно. Було б дуже чудово, якщо б їх повернули. Кожного дня мені треба йти до пр-ту Шевченко, щоб сісти на маршрутку, яка їде додому. Це втомлює».

Сергій, 42 роки, приватний підприємець:

«Французький бульвар і так надто переповнений транспортом. Ви можете уявити, що буде, якщо там з’являться ці жовті «Богдани»? Мені кожного дня доводиться їздити цією вулицею, та я вже втомився від постійних заторів».

Віталій, 17 років, студент:

«Та мені якось все одно. Я на маршрутках не їжджу. Однак, я вважаю, що Французький бульвар взагалі треба зробити пішохідною зоною, адже всі ці транспорти тільки псують повітря».

Лариса Петрівна, 64 роки, пенсіонерка:

«Якщо вам потрібен міський транспорт, тут є П’ятий трамвай. Це й дешевше, й комфортніше. Навіщо нам тут маршрутки, у яких навіть сісти завжди нема куди».

Олена, 21 рік, студентка:

«Раніше тут їздила маршрутка, на якій я могла швидко потрапити додому. Це було круто, адже зараз мені доводиться йти декілька кварталів, тільки для того, щоб дістатись свого транспорту. Було б гарно, якщо б усе повернули».

Дмитро, 33 роки, моряк:

«Якщо говорять, що це небезпечно, то це дійсно так. Мабуть, вже були нещасні випадки? Їм ліпше знати. А що до мене, то я й пройтися можу».

Людмила, 47 років, домогосподарка:

«Мені якось байдуже, їздять тут маршрутки, чи ні. В мене свій автомобіль є».

Олексій, 19 років, студент:

«Було б зовсім сумно, якщо б прибрали ще й трамваї. А так, мені є на чому пересуватися, тому нехай все буде так, як є».

Ніна, 29 років, державний службовець:

«Якщо мати на увазі те, що я проживаю на Французькому бульварі і в мене є свій автомобіль, мені б не хотілось, щоб там з’явилися маршрутки. Там і зараз не завжди можна швидко проїхати через велику кількість транспорту».

Дарія, 24 років, офіціантка:

«Зараз  неможливо уявити, що є місце, де не їздять маршрутки. Я навіть бачила їх у маленьких провулочках нашого міста. Французький бульвар надто довгий, і тут кожного дня пересувається багато людей. Було б чудово, якщо тут з’явилися б маршрутки. Я впевнена, це б сподобалось усім».

Так само як і ми, опитані не змогли дійти одностайного висновку щодо поставленого запитання. Більша кількість опитуваних погодилась із тим, що маршрутному таксі не місце на Французькому бульварі. Звісно, знайшлись і ті, хто був би радий поверненню маршруток. В основному, це ті люди, яким доводиться кожного дня пересуватися громадським транспортом, та йти через декілька кварталів до самого бульвару. Заборонивши проїзд маршруток, Одеська Міська Рада не  збирається відновлювати його, так що нам залишається лише гадати, як було б, якщо бульваром курсували б жовті «Богдани».

Ольга Галіна

Вечір короткометражних фільмів "I Do Care"


В Impact Hub Odessa відбувся вечір короткометражних фільмів «I Do Care» - це проект-переможець форуму молодих професіоналів «Europe Lab», який проводився в Хорватії літом 2016 року.

11 листопада усі бажаючі відвідали «I Do Care». На заході була представлена низка документальних картин, присвячених правам людини, екології, громадянському суспільству та соціальним проблемам.

«Які дивляться на китів» - режисер Олег Гарілін. Документальний короткометражний фільм про міжнародний проект FEROP, учасники якого вивчають косаток на Далекому Сході Росії. "Які дивляться на китів" показували на Міжнародній конференції з морським ссавцям"

«Нові герої: Стара Збур’ївка» - режисер Роман Бондарчук. Громада села Стара Збур‘ївка, що на Херсонщині, свого часу вступила в нерівну боротьбу з місцевими чиновниками за повернення 29 га найкращих земель, які районна адміністрація роздала підставним особам. Проти голови сільради Віктора Маруняка, який став на чолі цієї боротьби, порушили кримінальну справу й він опинився за ґратами...

«200.000 оборотів» - режисер Катерина Маркавец. Після аварії на мотоциклі Сашу Авдевича наполовину паралізувало. Але хлопця, як і раніше, тягнуть дорога і швидкість. Саша вирішується на авантюру — доїхати до Балтійського моря на ручному велосипеді. Щоб здійснити свою мрію, йому треба проїхати більше 500 км, а це значить, зробити двісті тисяч обертів руками.

«Щаслива людина» - режисер Сергій Цисс. Фільм розповідає про людину яка знайшла щастя у простих речах. Не важливо, чи є в тебе гроші, головне, що в тебе є мрія та жага до життя.

«Ромська мрія» - режисер Роман Бондарчук. «Ромська мрія» – це чотири історії про мешканців таборів Закарпаття. Дениса, Мирослава, Діану та Ренату вважають успішними в ромському середовищі, тож вони прагнуть бути взірцями. Цикл «Ромська мрія» – це дослідження українськими документалістами проблем ромів Закарпатської області.

Після показу аудиторія мала змогу поспілкуватися з запрошеним гостем, творцем одного із фільмів Наталією Бімбірайте. 

Будні "общажного" студента

Якщо ти не витримуєш спокій та стабільність, тебе дратує цілковита тиша, то тобі в гуртожиток №4!  День у студента тут завжди починається незвичайно: інколи тарган полоскоче за ніжку, а може то була твоя сусідка. Коли ти вийдеш із своєї кімнати, тебе неодмінно привітає мила старенька з купою відер і ганчірок, яка вважає, що винен в її нелегкій долі саме ти. Спочатку ти можливо навіть повіриш у це, але не хвилюйся,старша сусідка переконає тебе в зворотному. І ось, з полегшенням на душі та бажанням прийняти душ, ти мчиш  на кухню з відром, набираєш води, ставиш на плиту, адже звідки ж гаряча вода у крані?! Поки  твоя вода гріється, ти маєш купу часу, щоб поснідати. Але, так як ти проживаєш у нашому гуртожитку,а отже, звик до того, що тут не буває усе нормально,тебе не здивує,що поки ти намагатимешся зробити собі  чай, 15 разів виб’є пробки зі світлом, закінчиться хліб, масло, та й взагалі не знайдеться чистої чашки.  Поснідавши, згадуєш про свою довгоочікувану гарячу воду на плиті, хапаєш з собою все: рушник, ківшик, відро з кип’ятком і спускаєшся до спільного душу. У холоді, але не в тісноті, ти стаєш чистим. Далі швидким кроком піднімаєшся у свою теплу кімнату, починаєш збиратися, але не дуже поспішаючи, бо, як кажуть у гуртожитку, той, хто квапиться, ніколи не встигне. Зібравшись, вже гарний та повний ентузіазму, запізнюєшся на пари.

На парах ти думаєш не лише про те, як вчасно вивчити та здати матеріал, але й про смачну гарячу вечерю… Тому після останньої найпродуктивнішої пари ти летиш у свої рідні хороми, де зі звичайного студента перетворюєшся на неперевершеного шеф-кухаря! Ти стаєш героєм, бо тобі вдається пройти квест-кухню, де не працює більшість конфорок, і де твоя улюблена прибиральниця 10 разів знімає твою каструлю з плити, але ти зміг, ти добув їжу!  Вечеряєш, покращується настрій, тепер ти готовий іти далі, чому б і не в пральню, треба освіжити деякі речі. Пам'ятається, тиша і спокій - це не твоє, відповідно, у пральні їх і не чекай. Працівники там хороші, ввічливі, лаятися люблять. Ти їм слово, вони тобі двадцять. Отже, день не пройшов даремно… Можна і спати лягати, але сусіди з гітарою вважають інакше. Уже о півночі ти поділяєш їх думку та йдеш скласти їм компанію. Усі студенти виявляються доброзичливими та гостинними, тому наступного разу можна й у тебе в кімнаті зібратися. Гуртожиток - це те місце, де тобі є коли нудьгувати. Це безцінний  досвід для будь-якої людини, і велика радість для студента.

Єлизавета Кошиль

ArtProfSpilka

Артпрофспілка – всеукраїнська організація, яка допомагає реалізувати, на перший погляд, нездійсненні ідеї! Що таке Артпрофспілка і як туди потрапити? Це проект, що допомагає розвиватися. Одному неможливо здійснити все. Є ідея!? План дій наступний: йдеш на закритий збір, де присутні багато різних людей, що тісно пов'язані з мистецтвом, розповідаєш свою концепцію або ідею. Якщо вона сподобалась, то там зроблять все можливе для її реалізації. Щоб стати учасником організації, треба лише прийти і заповнити анкету, зробити це можна в резиденції Артпрофспілки–«Underpub».


Цей громадський проект існує вже давно, але лише в цьому році набуває популярності. Він об'єднує діячів культури та мистецтв. Завдяки деяким проектам,Артпрофспілка зібрала кошти на реставрацію музею Східного та Західного мистецтв. Також за ініціативою організації в місті проводиться розмаїття заходів, таких як "Пластик батлфест", де учасники роблять з пластикових виробів човни й змагаються на них, після чого усі вироби йдуть на переробку для подальшоговироблення протезів. День вуличної музики проходить кожну другу суботу травня. Також на території «Underpub» у дворі на стінах існує вулична галерея "Дванадцять місяців" Чому саме така назва? Тому що автор кожного місяця малює щось нове, так звана, циклічність, природне мистецтво. Артпрофспілка допомогла багатьом митцям, наприклад, скульптору Кирилу Максименко, який створює свої скульптури з металу, організація допомогла офіційно встановити його роботи на вулицях Одеси, Києва і доказати, що такі творіння гідні міста та країни.
Вже скоро можна буде побачити ще один проект Артпрофспілки – документальний фільм "Постбойчукізм". Кінопроект про Михайла Бойчука, людину, яка малювала на будівлях, відкрила згодом свою школу, але врешті решт його було розстріляно радянською владою. Можна вважати його першим представником мистецтва графіті.«Артпрофспілка не стоїть на місті, організація тісно співпрацює з Естонією – "TallinMusicWeek", в планах – спільні проекти з Берліном» - запевняє директор по розвитку Дмитро Заблоцький.Якщо в тебе є цікаві ідеї, але втілити їх в життя не має можливості, тобі точно до Артпрофспілки, саме там тебе уважно вислухають і допоможуть у розвитку твоїх проектів.

Тетяна Дубчак

Будемо ходити пішки?

 Нещодавно в Одесі почалося стрімке підвищення цін на проїзд у міському транспорті. З 1 жовтня квиток на електротранспорт коштує 3 гривні замість 2. Також відомо, що незабаром проїзд на маршрутних автобусах підвищиться на 1-2 гривні. Оскільки багато-хто є щоденним пасажиром трамваїв та автобусів, нас зацікавило це питання, і ми вирішили дізнатися, що про це думають користувачі громадського транспорту. Ми запропонували перехожим відповісти на запитання: Що ви думаєте про підвищення цін на транспорт в Одесі?

Марина, 18 років, студентка:

«Ціни піднімають на все, на що тільки можна, а стипендії та зарплатні урізають, як тільки це можливо. Де справедливість…».

Дмитро, 34 роки, економіст:

«Чесно кажучи, мене не дуже хвилюють ціни та стан транспорту в нашому місті. Я маю власну машину та майже ніколи не користуюся громадським транспортом».

Олеся, 20 років, студентка:

«Я живу на Балківській вулиці, і щодня мушу їздити до свого університету на маршрутці. Звичайно, мене хвилює проблема підвищення цін на транспорт, адже хоч і 1-2 гривні, але це значно вплине на мій бюджет».

Катерина Олегівна, 61 рік, пенсіонерка:

«Намагаюся користуватися виключно електротранспортом, адже для пенсіонерів це безкоштовно. Але ж є випадки, коли без автобусів ніяк. І платити за 3 хвилини переїзду 6-7 гривень? Це занадто».

Інна, 22 роки, студентка:

«Хоча я й не користуюся громадським транспортом, а ходжу пішки, мене ця проблема не може не турбувати. Звичайно ж, це дуже б’є по кишені. Особливо студентам, які повинні сплачувати ще за навчання й проживання. Порахуйте, скільки це вийде за місяць!».

Оксана, 29 років, психолог:

«Якщо так стрімко піднімається ціна на проїзд, то чому ж не піднімається зарплатня? Чому не опускається плата за комунальні послуги та навчання? Не бачу в цьому ніякої логіки».

Артем, 25 років, безробітний:

«Останнім часом все рідше користуюся громадським транспортом. Такий час, що потрібна економія на дрібницях. Тому вважаю, що вкрай нерозумно піднімати ціни саме зараз, перед зимою, коли 1-2 гривні будуть зовсім не зайвими».

Олена, 18 років, студентка:

«Як на мене, від нас зовсім не залежать ціни на проїзд, тому обурюватися з цього приводу не бачу сенсу. Ціни завжди будуть підійматися. Хочемо ми цього чи ні, треба просто звикнути».

Віктор, 48 років, викладач:

«Маю свій автомобіль, тому рідко пересуваюся на громадському транспорті. Але мої діти щодня їздять до школи на тролейбусі, тому підвищення цін торкнулося й нашої сім’і. Поки що ці зміни не відчутні, побачимо що буде далі».

Олег, 13 років, школяр:

«Мене абсолютно не хвилює ця проблема. Підвищили, ну то й що? Все рівно я не перестану їздити маршрутками чи автобусами».

Майже всі опитувані люди висловили свою позицію проти підвищення цін на проїзд. Звичайно, знайшлися й ті, хто нейтрально ставиться до цієї проблеми, оскільки нечасто або й зовсім не користуються послугами громадського транспорту. На нашу думку, це питання завжди буде відкритим, адже з часом ціни все рівно будуть рости, як би ми цього не хотіли. Декілька перехожих висловили цікаву думку щодо несправедливого підняття цін на одне, і урізання тієї ж зарплатні. А й справді, чому так трапляється? Та це питання так і залишиться риторичним.

Марина Жигалюк